?

Log in

No account? Create an account

Вічная пам"ять...

Страшний, невблаганний голод оселився в Україні 1932 року. В кожному селі, кожному дворі, кожній хаті. І не було куди сховатися  - він знаходив скрізь. В кожному закутку штрикав підлогу, грунт, або не пропустити повз очі ані зернини, ані крихти. Він ретельно вимітав усе, залишаючи хлібороба без надії.
Смерть ходила від хати до хати. Смерть збирала свій чорний врожай. Зайшовши раз, вона поверталася знову. В багатьох хатах менш, як за рік вона побувала до десятка разів! Танули українські родини, як віск. Танули українські села, танула Україна...  Так відійшло у вічність близько 10 мільйонів жертв. А ті, що лишилися, були ледь притомні від голоду.
Не було чути пісень. Змовкли веселі подвір"я. Не чути дитячого сміху. На що перетворив ворог нашу оселю? Люди не люди, кістляві примари. Без почуттів, без ідеалів, без потреб - лише страшне відчуття голоду. Людей було зламано, їхню свідомість змінено.
Безмежна ненавесть до цінностей української, хліборобської родини керувала катами. У них ніхто не отримав прощення - ані жінка, ані дитина, ані малесеньке дитятко. Сташний вирок було виконано. Моторошне відчуття голоду  закарбувалося в пам"яті кожного живого. Інші упокорилися у вічному сні. Проблема України зникла. Та й сама Україна заледве жива лишилася. А ми і досі мовчимо. Лишаємося співучасниками диявольського злочину, бо не хочемо назвати катів поіменно. Чого ми боїмося? Світової спільноти? Могутніх держав, котрі того страшного 33-го визнали СРСР державою? Чи власної тіні?
По всій Україні дзвонять дзвони, по усіх церквах. Нехай ті дзвони пробудять нас від буденності і на мить примусять згадати про вічне. Примусять згадати про тих, що були похоронені без труни і без відправи, неоплакані і неомиті. Примусять опам"ятатися.
З неба за нами спостерігають мільйони очей і оченяток. Вони чекають справедливості. Вершімо справедливість заради них!

Beautiful Карпати

 Ямельниця - невеличке село Сколівського району. Підніжжя гір багате квітучими травами, а на верхів"ї велетенські брили каміння, оброслого мохом, море чорниці. Раджу відвідати! П.М. Недалеко є річка, де можна покупатися спекотного літнього дня. :)

Івана Купала

 Ніч... Сонно плине річка між берегами. В неї зазирає круглобокий місяць і милується своїм відображенням. Верби віття похили у воду. Вогнище язиками опікає пітьму. Круг багаття танцюють чарівні мавки лісові, співають пісень: "Ой, на Івана, та й на Купала..." А тим часом десь посеред лісу зацвіла квітка папороті червоним вогнем! Така красива, така гаряча, така жадана!.. Як же я Тебе люблю, мій Рідний Краю!

Моє весілля

  весело було! :)

Весілля

 Утворенню сім'ї українці завжди надавали великого значення. Відповідно до цього формувалася В. о. — справжня народна драма, що включала ігрові дії, танці, співи, музику.

У характері В. о. відбилися народна мораль, звичаєве право, етичні норми та світоглядні уявлення, що формувалися протягом століть. Наприклад, збір дружини (весільний похід) молодим, імітація викрадення нареченої (посад молодої), подолання перешкод на шляху до молодої (перейма) — це свідчення давніх форм шлюбу умиканням, а діалог старостів про куницю та мисливця, обмін подарунками між сватами, викуп коси, виплата штрафу за безчестя — своєрідний відгомін звичаю укладання шлюбу на основі купівлі-продажу.

Пережитком матріархату є й пріоритетна роль матері у весільних дійствах. Саме вона вирішувала питання про заміжжя дочки, зустрічала весільний поїзд, виряджала молодих до вінчання, вбирала дочку-наречену у вінок, вела молодих на посад. Рудиментом шлюбу дохристиянської доби є звичай накривати сина-нареченого білою переміткою у барвінкових обрядах.

У цілому ж українське весілля поділяється на три цикли: передвесільний, власне весільний і післявесільний. У свою чергу кожен із циклів складався з низки обрядів. Передвесільна обрядовість включала сватання, умовиш, оглядини, заручини, бгання короваю і дівич-вечір. Власне весілля складалося із запросин, обдарування, посаду молодих, розплітання коси, розподілу короваю, перевезення посагу, перезви, рядження. Післявесільний цикл присвячувався вшануванню батьків молодими, прилученню невістки до родини чоловіка. Це обряди хлібин, свашин та гостин. 

Українці кажуть: Як склався у людини шлюб, так піде і все її життя.

                                                                   Наносили землі, та й додому пішли
                                                                                                       І ніхто не згадає...

                                                                                                                        Тарас Шевченко

 Була на екскурсії на Личаківському цвинтарі.  Дивина! Переважна більшість москалів, поляків, жидів, а українці зрідка. Меморіальний комплекс польським воїнам на горі, українським - внизу. Виходить, що ми, українці, навіть лежати в рідній землі не можемо без дозволу загарбників?
  Поодинокі могили наших співвітчизників... Там стоїть Івасюк, там лупає скелю Каменяр, а ось, при вході, Шухевич з мечем, і безліч вояків без яскравих імен. Чи спочивають вони? І як може спочивати головокомандувач, оточений "визволителями"? А ми все кудись поспішаємо, заклопотані буденним. За дрібницями зовсім забули про святий обов"язок вшанування пам"яті. Сприймаємо героїв як прах, забуваючи, що в ньому колись нуртувала кров. Та що там нуртувала - закипала! Вони горіли любов"ю до Батьківщини! Для нас же то просто гарне слово. Вся Україна вкрита трупами, смерть яких невідплачена і нині. А ми вже будням загубили лік. Чи не зійде на нас кара Господня? Чи не проклянуть нас дідівські могили? Вони змушено споглядають велику ганьбу онуків. І відвернулися б, там кам"яний постамент не пускає.
  "Високі цвинтарні ворота високу тишу стережуть"... Як відомо, найглибша тиша западає перед бурею...